Тарас Чорновіл: Закінчилась епоха жадібності, прийшла епоха жлобства

Уже цієї неділі в Україні пройдуть позачергові вибори до Верховної Ради(ВР), на яких наполягав новоспечений президент Володимир Зеленський в день своєї інавгурації аби його політична сила «Слуга народу» змогла повторити успіх свого лідера.Про те чи вдасться їй закріпити свої позиції у законодавчій гілці влади, з ким планують об’єднуватись у коаліцію, у кого найбільше шансів зайняти посаду прем’єра, яку загрозу несе поява у парламенті кума російського президента Віктора Медведчука та чи є надія на мир в країні – про це та багато іншого «Економічним новинам» розповів політичний діяч, Народний депутат України III, IV, V, VI скликань, політолог Тарас Чорновіл.

Новий Виборчий кодекс був прийнятий за тиждень до дострокових парламентських виборів – аж із сімнадцятої спроби. Що змусило депутатів наважитись, нарешті, на «відкриті списки» та які підводні камені приховані в законі?

Що змусило депутатів наважитись, я й сам до кінця не розумію. Сенсу в цьому немає. Показати, що виконують свої обіцянки? Так є десятки інших законопроектів, наприклад, зняття недоторканності, які населенням сприймаються не менш емоційно і аплодисментів було б набагато більше. Тим більше, що практично нікого із прийдешніх депутатів у наступному скликанні ВР вже не буде. Я не є великим критиком цього скликання парламенту і вважаю, що цей парламент був найкращим з усіх. І маю підстави так говорити, як людина, що відбула чотири скликання. Але повірити у внутрішню наснагу наших депутатів обов’язково під кінець каденції зробити щось добре, складно. Треба було зробити якийсь гучний вчинок і чомусь обрали саме цей. Затягнули час, бо розуміли, що всі будуть ганяти по виборчих округах і працювати поза ВР. Профільний комітет так і не визначився щодо цього закону. Спершу відхилили сто відсотків поправок, потім пакетом проголосували поправки за пропозиціями робочої групи. Це найнеефективніший спосіб роботи, який можна придумати. Шкода було дивитись на оці кілька тижнів, як марнується і дискредитується робота парламенту, як депутати підставляються Зеленському, щоб він міг вилити на ВР стільки бруду в момент, коли можна було зробити дуже багато знакових голосувань.

Варто відзначити, що закон ухвалений не за часів президентства Петра Порошенко, а за часів Володимира Зеленського. А останній продемонстрував, що не зацікавлений у «відкритих списках». Він подавав до ВР стопроцентні «закриті списки + », в яких передбачений дуже жорсткий імперативний мандат і можливості для партії після виборів перетрушувати свої списки вздовж і впоперек. Це найжорсткіша закрита система, яка тільки колись була.

Дивлячись на партійний список самого Зеленського, в якому повно усілякої «беліберди», очевидним є те, що це людина, яка сама хоче розставляти людей на ті чи інші посади і плювати, що при цьому думає народ. За таких обставин ймовірність ветування цього закону 9:1. Більше того, про це майже відкрито сказав його представник у ВР Руслан Стефанчук, який дуже активно фіксував оцих сімнадцять почергових голосувань. Але оскільки багаторазові голосування були не за сам закон, а за розгляд поправок, то це не є порушенням регламенту. Адже голосування за закон відбулось в один захід. Формально під час ухвалення закону регламент не порушено, але Зеленський, імовірно, заявить протилежне, пересмикнувши дві норми права.

Чи є закон ідеальним та чи змінить щось якісно? Сам закон нічого не лікує. За умов корумпованого суспільства, де політичні лідери і прості виборці хочуть з цього щось отримати, цей закон трохи кращий від того, що ми маємо зараз. Чи можуть лідери обійти фактор «відкритих списків» і по суті нав’язати свій перелік кандидатів? Абсолютно. Я написав десяток сценаріїв, ще коли за закон голосували в першому читанні, за якими ці норми можна перехитрити. І партії так і будуть робити. Тому, коли розказують, що «ми все переломили і відрубали гідрі голову» – це така наївність… Насправді закон тільки трошки покращує ситуацію. Тому добре, що його прийняли. Але чи варта шкіра вичинки?

Що скажете з приводу соціологічних опитувань щодо шансів кожної з політичних партій потрапити до парламенту і, зокрема, п’ятірки лідерів?

Враховуючи той факт, що зона ризику достатньо велика і торкається цілого ряду партій, то зміни можуть бути кардинальними. При всьому тому, що самі показники рейтингу можуть змінитися буквально на 1-2%. Але цього буде достатньо, щоб суттєво змінити ландшафт. Тенденції останніх тижнів і місяців підтверджують, що стовідсотково до ВР заходять три політичні сили: «Слуга народу», «Опозиційна платформа – За життя» і «Європейська солідарність». Це ті, хто виходить поза рамки статистичної похибки у відриві від прохідного бар’єру. За різними дослідженням, статистична похибка становить 2,5-3%. Соціологія переважно дає коректні результати. А от коли починають коментувати ці результати, робити трактування – починається пересмикування фактів. Тому чітко проходять в ВР три партії і ще дві будуть в зоні ризику, а дві інші зберігають шанс на перемогу, бо у межах тієї ж похибки не дотягують до 5%. Але ми забуваємо, що ті хто у межах похибки перетягують 5% точно в такій же зоні ризику. Плюс у них є достатньо негативні тенденції. Особливо у світлі останніх політичних подій. Маю на увазі, в першу чергу «Батьківщину» і «Голос». Перша повністю лягла під Зеленського. Всіма своїми способами Юлія Тимошенко це демонструє: тільки проголосуйте за «Батьківщину» і вона зможе прислужитися Зеленському як прем’єр-міністр. Якби Зеленський подав знак виборцям, які більш-менш орієнтуються на це середовище, що підтримує таку ідею, то, звичайно, це допомогло б Юлі почуватись більш впевненою. Але половина наших політиків так і не зрозуміла, що загравати з Зеленським – це абсолютна дурість. Вони тільки втрачають свій власний електорат. Зеленському не потрібна Тимошенко.Тут прийшли люди, які хочуть виключно взяти владу собі і ні з ким не ділитися. Як кажуть: «Закінчилась епоха жадібності, прийшла епоха жлобства».

Більше того, події у Борисполі продемонстрували, що нова влада зробить багато для того, щоб «Батьківщина» взагалі не потрапила у ВР. Демонстративно був обраний для «побиття» Ярослав Годунок, який є кандидатом в мажоритарному окрузі від даної політсили. Його не просто було звинувачено, що він «бандит», а на всю країну акцентовано, що він є членом «Батьківщини». Думаю, буде ще кілька подібних психологічних ударів, щоб ця партія не подолала прохідного бар’єру. І така імовірність існує.

Партія «Голос» має абсолютно нестійкий електорат. Доки її лідер Святослав Вакарчук мовчить, «Голос» трошки нарощує підтримку. Вакарчук виходить і щось говорить – рейтинги «Голоса» обвалюються. Він має два амплуа: прекрасний співак і дуже хороший громадський діяч. Але громадський діяч і державний діяч – це абсолютно різні речі. Він може запалювати, своїм соло підняти багатьох на Майдані, але він не може вести політичну діяльність. Навчання в Стенфорді не допомогло. Стільки років його вчили, готували, вкладали гігантські ресурси, але кожен його вихід – це повний провал. Він не витримує жодної дискусії. Думаю, що йому влаштують ще кілька таких «дуелей». І Вакарчук може дійсно завалити свою політичну силу. Вже були рейтинги, які показували, що «Голос» падає нижче 5%. Тобто рейтинги скачуть в нього від 4-7%. Це означає, що у даної партії немає стабільного електорату. Значна частина виборців, та, яка має очікування, «просто хочемо «нових» облич, ми просто голосуємо проти «старих»», зараз отримала подарунок від Зеленського. І це те, що Зеленський забирає і в «Батьківщини», і в «Голосу», і ряду інших дрібніших опозиційних проектів.

Що стосується рейтингу «Опоплатформи». Їм вдалось знищити рейтинги «Опоблоку» одним єдиним пунктом – вони продемонстрували, кого підтримує російський президент Володимир Путін. Ми не враховували цього у всі роки війни. А соціологи про це аж кричали. Ще весною було опитування, яке показало: з любов’ю, повагою і підтримкою до російської влади в Україні виступає десь із 15%. Це люди, які голосують виключно за Путіна. І вони голосуватимуть за того, на кого вкаже Путін. Реально в «Опоплатформи» є шанс наростити ще 2-3%. «Європейська солідарність» теж потроху набирає. І якби вибори відбулись восени, то їхній показник був би ще вищим. Тобто, реально рейтинги танцюють. Але для трьох – це похитування, а для ще трьох – кардіограма інфарктника. Всі інші або повністю безнадійні, або западають в глибоку зону ризику і мають всі шанси не пройти. Тож матимемо цікаву ВР.

Як Ви особисто ставитеся до того, що в Раді може з’явитися кум російського президента Віктор Медведчук. Та яким буде вектор ВР, не розвернеться вона в іншу сторону по ключових позиціях, з огляду на нові обставини?


Від того, що Медведчук просто з’явиться мені ні холодно, ні жарко. З цією людиною у залі парламенту я провів не один рік. Навіть бачив на посаді віце-спікера. І нічого катастрофічного від цього не було, окрім того, що він постійно генерував негативні ідеї. Але сказати, що це несло загальну загрозу було б перебільшенням. Демонізація Медведчука дещо завищена, він дуже часто виявлявся політичним лазером. Але сьогодні мова про те, що ми знаходимось у стані війни і його політична сила зайняла відверто російську позицію, навіть не проросійську. Вони чітко йдуть на те, щоб вимагати і добиватися стопроцентної капітуляції України. Друга проблема – вони мають дуже серйозних союзників у новій владній команді. В першу чергу, керівник Офісу президента України Андрій Богдан. Це людина Ігоря Коломойського. Сьогодні багато хто говорить, що останній вже домовився із Медведчуком, російськими елітами і заяви, які лунають, десь це підтверджують. Людей з оточення Коломойського буде дуже багато у наступній фракції, хоч ми поки що наївно ідентифікуємо двох–трьох. Але я аналізую список «Слуги народу» і там вилазить десь 30 юристів, які так чи інакше тяжіють до тої самої компанії, також медведчуківські проскакують. Тобто насправді ця зав’язка існує. Плюс тиск Росії на Зеленського. Хотілося, щоб я помилився, але я переконаний, що під час нещодавньої телефонної розмови Путін фактично переломив Зеленського.

Я весь час думав, що Путін буде вимагати, щоб Зеленський скасував якісь закони про мову, зміни до Конституції про НАТО і ЕС. А зараз у мене відчуття, що він не цього вимагатиме. Йому треба, щоб ті, хто це зробить без нього, отримали повноту влади. А для цього потрібно реально одна річ. Медведчук має стати не другим і навіть не першим віце-спікером ВР, бо на цю роль він цілком може розраховувати і за звичайних обставин. Він має стати спікером парламенту. І тоді, використовуючи статус парламентсько-президентської республіки та вплив на частину фракції «Слуги народу», плюс своя чимала фракція, а ще контроль за багатьма мажоритарниками та всією правовою системою України, а це вже у нього майже в кишені, – разом з Портновим і Богданом вони фактично контролюють судову систему, ця людина може зробити дуже багато зла.

Що Ви маєте на увазі?

У нас в Конституції є деякі речі, які тягнуть за собою певні ризики. Наприклад, написано, що у випадку, коли із президентом щось станеться і він більше не керує, його повноваження переходять не до прем’єр-міністра, а до голови ВР. Ось така маленька штучка. Тому насправді, думаю, що буде колосальний пресинг на те, що Медведчук має стати спікером парламенту. Я не знаю поступляться чи ні, але цей пресинг може бути результативним. І от якщо Медведчук стане головою ВР, тоді купуємо, хлопці і дівчата, квитки і їдемо з цієї країни, або йдемо у підпілля і готуємо диверсійні загони. Інакше бути не може. Я, звичайно, трохи драматизую у даному випаду. Це буде не одномоментно. Але такий статус дозволить йому отримати контроль над країною. В іншому випадку, він отримає статус першого віце-спікера. Якщо спікер буде слабенький, це може бути хтось на зразок Стефанчука, то Медведчук все одно буде серйозно контролювати ситуацію в країні, хоча відсутність офіційного статусу його сильно обмежить. Буде все теж саме, але повільніше. Роль Медведчука в нинішній Раді буде дуже загрозливою.

Чи дійсно «Слуга народу» може створити монопартійну більшість в парламенті?

Якщо «Слуга народу» зможе набрати понад 226 голосів в парламенті, вона може створити монофракційну більшість. Це передбачено Конституцією. Це дійсно може бути монопартійна, або псевдо-монопартійна більшість, коли буде одна фракція і депутатські групи, або позафракційні депутати. Хоча вони самі у суді доказували, що позафракційних допускати не можна. Але якщо буде вигідно – це зроблять. Думаю, що вони дуже серйозно хочуть недопустити того, щоби в коаліції брали участь партійні фракції. У фракцій високі апетити. У «Батьківщини» – Юля має бути прем’єром. І зрозуміло, що вони не хочуть мати з нею нічого спільного. У «Опоплатформи» – Медведчук має отримати потужні формальні важелі впливу. Але це колосальні репутаційні ризики. Влада ще не настільки зцементувалась. Коаліція із «Опоплатформою» підірве внутрішній баланс у «Слуги народу», тому що там є різні люди і вони поки не готові до такого розвороту. По-друге, це підірве суспільство, в Україні ще не та ситуація, коли можна такими речами бавитися. Тому об’єднуватись формально в коаліцію з «Опоплатформою» вони явно не готові.

Думаю, що коаліція складатиметься із «Слуги народу» плюс усі мажоритарники, які туди увіллються. Вони наберуть багато, але цього може не вистачити для більшості. Я дивлюсь на мажоритарників, які мають шанс пройти. На мій погляд, будуть створені дві депутатські групи. Одна буде сильно нагадувати сьогоднішню «Відродження», а друга – «Волю народу». В одній буде більше колишніх «регіоналів», які не знайшли місця в «Опоплатформі», а інша група буде в стилі «а-ля Литвин». Ці люди не претендують на посади прем’єра і міністрів, а хочуть, щоб їхні ставленики зайняли посади в місцевих органах влади. У тому числі, заступників голів адміністрацій, фінуправлінь, місцевих «Автодорів», інші речі. Тобто там, де дерибаняться місцеві бюджети. Вони І їм це будуть готові віддати. Цього повинно з лихвою вистачити на весь процес. Єдине, що їм треба буде трохи поскубати тих мажоритарників і не пустити до Медведчука. «Слузі народу» приблизно треба буде поступили так, як вони домовляються з В’ячеславом Богуслаєвим – одним із затятих українофобів, проросійських бізнесменів, який уже повністю в обозі даної політсили. Тобто ці групи депутатів треба буде підхопити під себе. І якщо вони їх підтягнуть, в такому випадку набирають від 240 голосів, що дає їм можливість мати більш-менш стабільну більшість.

В чому секрет шаленої популярності Зеленського, коли половина країни готова проголосувати за партію «Слуга народу», про яку ще півроку тому ніхто не знав?

Хлопці, які зараз прийшли до влади, чи ті, хто за ними стоять, зуміли з нуля зробити рейтинги. Вони змогли провести колосальну кампанію. І зараз, роблячи абсолютно дикі речі, тільки нарощують електоральну підтримку. Це дуже технологічні люди. Це вам не технологи «Кварталу», яких ми бачили і нам показували на «Бігусінфо». Це серйозна розкрутка. Не знаю, хто пропрацьовував це упродовж останніх п’ятьох років. Це треба було виробити дику, бездумну ненависть до Порошенка на голому місці, створити всі ці передумови… Це все така «багатоходівочка», яка доказує, що вони вміють пропрацьовувати майбутній результат.

Хто може стати прем’єр-міністром України?

Прем’єром буде хтось від «Слуги народу». Зараз вони дуже активно готуються до протягування через Конституційний суд (КС) скасування закону про люстрацію. Натовпи під КС це трохи призупинили. Але думаю, що закон таки скасують. Зішлються на негативні висновки Венеційської комісії та євроінституцій. І після того буде велика ймовірність, і це негативний варіант, при якому верх бере Коломойський і «група реваншу», що посаду прем’єра отримає Андрій Богдан. Якщо цей реванш не відбудеться – прем’єром може стати хтось менш виразний, і не такий одіозний. Я не впевнений, але бачу, що дуже хоче секретар РНБО Олександр Данилюк. Теоретично це можливо. З нього, правда, буде такий прем’єр –міністр, як уже був міністр фінансів. Почати хорошу реформу він може, але закінчити ні. Він не вміє працювати, а вміє генерувати ідеї. Але може отримати цю посаду. Може бути хтось із фракції, хто має багато гарних титулів, хоча ніколи їх роботою не підтвердив, крім бізнесу, звичайно. Наприклад, у другій десятці є така собі Олена Шуляк. Бізнесменка, яка входить в грантову групу ЄС «Офіс ефективного регулювання». Більше десяти депутатів цієї групи знаходяться в прохідній частині списку «Слуги народу». Тобто вони там дуже серйозно заякорені і співпраця дуже тісна. Чи може Шуляк теоретично бути прем’єр-міністром? А чому ні? Як і десяток інших. Це був би своєрідний «лайт-варіант».

Чи потрібен країні закон про люстрацію в нинішніх реаліях? Та чого намагається добитися Зеленський пропонуючи люструвати Порошенка, чиновників і нардепів, фактично всіх представників української влади, які керували країною з 2014 по 2019?

Закон про люстрацію – це взагалі щось інше, ніж говорили ті, хто приймали його. І те, що говорить Зеленський взагалі ніякого відношення до люстрації не має. Те, про що він говорить – це закон про заборону на професії. Це німецький закон, який відбувся після приходу демократії і зміни епох. Я розумію, що в Зеленського є уява, що він – нова епоха. Це маленький «наполеончик», страшно самозакоханий, щиро вірить, що приніс нову епоху. Месіанство в ньому аж вирує. То ж якщо приходить нова епоха, стара має бути списана. Зрозуміло, що всі представники старої епохи мають підпадати під заборону на професії. І щось таке він пропонує. Але на мій погляд – це повна «дрєбєдєнь». Насправді, за всіма нормами, міжнародними, українськими, люструвати тих, хто всенародно обраний, в тому числі депутатів, просто за ознакою неможливо. Люди, які обирались на посаду всенародно не підпадають під люстрацію. Підпадають чиновники. Але ж у представницькій владі були люди діаметрально-протилежних поглядів. Це абсурд, месіанська паранойя, плюс технології, які це гарно розкручують. І дають дуже потужний електоральний ефект. Чи можна це реалізувати реально в законодавчому акті? Написати можна все, що завгодно, воно стовідсотково буде суперечити Конституції, а наш КС – як хто попросить.

Але Зеленський розуміє свою слабкість, об’єктність у світовому процесі. З одного боку Путін, перед яким треба якось прогнутись, з другого – Європа і Америка. Його месіанство закінчується кордонами України. А такі речі, така зачистка у цивілізованому світі не толерується. Це є прямий тоталітаризм. Це відразу скасування безвізу з ЄС, це санкції, припинення співпраці із міжнародними фінансовими організаціями. Йому цього теж не потрібно. Тому не думаю, що ініціатива буде реалізовуватись. Припускаю, що будуть появлятись якісь дрібніші акти, певні заборони, обмеження… Тим більше, сенсу в цьому немає. Бо яким чином можуть реалізувати себе ті, кого називає Зеленський? Вони ж не попадуть у виконавчу владу, їм буде заблоковано доступ. А от чимало важливих людей у його оточенні тоді владу втратять – той же Данилюк, наприклад. Чи новий керівник Служби зовнішньої розвідки Бухарєв.

Зеленський виступив ще з однією ініціативою про розділення повноважень мера столиці і очільника КМДА. Що скажете з цього приводу?

Ця історія ненова. Таке під тиском Медведчука спочатку хотів зробити Кучма. Йому не вдалось. А от Янукович виявився більш успішним і таки розділив дві посади. Після революції це було скасовано. Зеленський хоче знову повторити ініціативу Януковича. Чи це можливо? При правовій невизначеності даного питання – теоретично можливо. Хоча напряму, як я розумію, законом це заборонено. Але ж у нас Конституція не діє, а тут якісь закони…

Завдання дуже просте і зрозуміле. До наступних виборів у Києві, де сконцентровані всі органи влади країни, і ти залежний від того, хто править столицею, позбавити Кличка влади. Звичайно, не позбавляючи влади напряму, бо його обрали кияни, а позбавити всіх можливостей на щось впливати. Він буде й далі київським міським головою, який матиме свій кабінет, свій апарат і керуватиме міською радою. Так як сьогодні керує секретар міської ради. А всі органи, структури КМДА Кличком буде втрачено і керуватиме ними людина, яку призначить Зеленський. Це суперечить закону «Про столицю України місто-герой Київ», але Януковичу ця норма не стала на заваді. Тому не здивуюсь, якщо з таким же успіхом його досвід повторить Зеленський. Після виборів, якщо йому вдасться провести на посаду мера свою людину, про цю ідею він відразу забудеться. Якщо на цій посаді опиниться чужа людина, то розподіл влади по Києву буде продовжено.

Якою має бути позиція української дипломатії, враховуючи недавнє рішення ПАРЄ щодо повернення Росії до лав організації та бажання багатьох європейців потихеньку відмовлятися від санкцій стосовно Москви?

Власне, йде мова про скасування санкцій ЄС вже цієї осені. Але дискусія дуже слабенька. Прямо про це ніхто поки не говорить. Але є інформація, що принаймні італійці і, можливо, угорці відкрито будуть ветувати питання продовження санкцій. Раніше це було неможливо. Якщо вони це зроблять, Росія вийде з-під санкцій, що повністю і остаточно розв’яже їй руки. Така ймовірність колосальна. Обвал відбувся. Ми втратили наступальність, перестали тиснути. Чомусь усі думають, що наша ситуація у міжнародній політиці – це рівний стіл, на якому лежить велика куля – український інтерес, і куди ми його штовхаємо, туди він і котиться. Насправді столу немає. Є похила площина, причому з дуже великим кутом. І щоб куля українського інтересу котилась вгору чи хоча б залишалася на місці, її треба дуже сильно штовхати. По-перше, треба боротися проти російського лобізму і притягальних російських сил, які діють всередині країни всією цією «п’ятою колоною». По-друге, потрібно активно боротися проти лобістських зусиль Росії в ЄС. І по-третє, проти сформованих Росією упереджень, які існують в європейських країнах щодо України. Адже ці держави відстоюють свій економічний інтерес. Бізнес хоче торгувати з Росією, для них потрібен цей гігантський ринок, потрібні енергоресурси. І вони будуть вимагати і відстоювати те, чого хоче Росія. Не кажучи про євроскептицизм, який існує в ЄС і жорстке небажання розширювати свої кордони далі. Завдяки цим факторам Росія створила для нас колосальний кут нахилу і, щоб навіть просто утримувати на місці українську кулю, треба дуже активно працювати. Зараз робота припинилась. Куля котиться в протилежний бік, тому що президент перестав вести активну політику на цьому напрямку. Він погодився на повернення Росії в ПАРЄ і прямі переговори з терористами. Про це французький президент Емманюель Макрон майже відверто сказав після зустрічі із Зеленським. Ми бачимо істерику по ситуації із моряками, з нотою нашого МЗС. Я знаю міжнародне право і працював в дипломатії певний час. Будучи у Макрона, Зеленський погодився, що вертають наших моряків, а Росія повертається до ПАРЄ і ще на якісь умови. Моряків не повертають і він робить істерику, що МЗС цьому перешкодило… Він навіть не зрозумів того, що Росія поєднала повернення моряків з вимогою визнати рішення окупаційних судів у Криму, що наші моряки порушили російські територіальні води. Тобто де-факто визнати Крим російським, і визнати, що на території України може діяти російське кримінальне право. Судити їх на території України за російськими законами. Ви розумієте, що було висунуто неприйнятні вимоги? І Зеленський на це погодився, навіть не розуміючи суті вимог. І після цього ми говоримо, що у нас є протидія?! Тобто ми втратили ключову міжнародну посаду, яка відстоювала інтереси України. Це президент.

Зараз у нас дезорганізовано МЗС. Воно ще трохи працює, але просто розвалюється. І я боюсь, що Вадим Пристайко тут не наведе порядку. Я був би дуже обережним щодо нього.«Західноорієнтований» – це хороша фраза. Але набагато краща фраза, яка його стосується – це «кар’єрний дипломат». Тобто дипломат, який будує хорошу дипломатичну кар’єру, але ми не знаємо чи є в нього персональні позиції, заради яких він готовий пожертвувати найвищою посадою свого життя, чи є ці позиції настільки твердими? Досі в нього було «західне замовлення». І він діставав зростання в титулах, отримував нові дипломатичні ранги, піднімався уверх по кар’єрній драбині, виконуючи його. Але якщо буде вказівка робити щось протилежне – він розвернеться чи ні? Питання відкрите. Насправді я не маю певності в дипломатичній сфері.

Плюс наша делегація в ПАРЄ закінчує свою роботу. Наступна делегація не буде заперечувати проти того, що делегацію Росії після Нового Року будуть представляти, в тому числі (і це вже анонсувалося) депутати, обрані у мажоритарних округах в Криму. Принаймні одного Росія туди точно делегує. Для них це принципово. Тому що якщо повноваження цієї людини буде визнано в ПАРЄ, то це «де-факто» визнання права Росії на Крим і законність анексії. Це зроблять. І наша наступна делегація тут тільки зробить кілька «ай-яй-яй, як недобре» заяв. Насправді у мене дуже темні сприйняття того, що станеться. Не хочу сказати, що Зеленський чи ще хтось дуже проросійські. Ні, це не так. Вони просто невмілі, не розуміють до кінця що відбувається і неспроможні цьому протиставитися.

Пропозиція Зеленського зустрітися з Путіним у Мінську разом з президентами США, Франції і прем’єром Британії. Наскільки такий формат виявиться дієвим у вирішенні конфлікту на Донбасі?

Звичайно, добре зустрітись разом із президентом США Дональдом Трампом. Останній сьогодні зацікавлений у демонстрації антикремлівської позиції, тому що його колишній зв’язок з Росією грає проти нього. Йому треба демонструвати щось протилежне. Зараз у Трампа дуже сильно перетинаються бізнес-інтереси з Росією. Бо остання своїм Північним потоком-2 завдає серйозної економічної і політичної шкоди США. І він реально сьогодні хоче в чомусь обмежити Росію. США- це наш природний союзник. Але хто сказав, що Трамп у якийсь момент не домовиться із Путіним про серйозніші для нього речі і просто тупо не розміняє на них Україну?

Тому вірити, що поява Трампа дасть позитивний ефект – палка з двома кінцями. І основне: а взагалі у Трампа хтось питався чи він покине США за першим покликом і поженеться на довгі, іноді 20-ти годинні, переговори в Мінськ (він узагалі готовий до Мінська летіти?) з питанням, які для нього достатньо далекі, де він звик лише розкидатись ультиматумами, але сам участі у цьому не брати? Чи Йому потрібно втягуватись у процес, який точно не розв’яжеться позитивно до наступних президентських виборів у США? Будь який формат, в якому будуть безпосередньо участь США – безперспективний. Тому що не може сидіти за одним столом чотири лідери держав і п’ятий – спецпредставник Держдепартаменту. Мають сидіти рівні. І Трамп повинен бути на таких зустрічах. Тому коли був «нормандський формат», а США позаду керують процесом – він був найвигіднішим. Формат за прямої участі США просто фізично не можливий. І якщо буде проголошений – це означитиме, що ми все відкладаємо на довгі роки і, по суті, заморожуємо конфлікт. Хоча питання: чи заморозиться він у такому вигляді? Прем’єр Великобританії Тереза Мей закінчує свої повноваження і новому лідеру буде далеко не до України. Європейські лідери вже показали, що нарешті позбулись Порошенко, який їм постійно тиснув на болючі мозолі «європейських цінностей», і миттєво продемонстрували це в ПАРЄ. Тому це інфантильність від абсолютної відсутності досвіду. Але що ми можемо говорити, коли освіченіші люди і з більшим досвідом просторікують про «будапештський формат»?! Насправді, форматів толком немає. Можна щось відновити, але відновлювати треба єдиною консолідованою позицією країни всіх гілок влади.

Чому не припиняється вогонь на Донбасі, а, навпаки, іде напруження у зоні бойових дій? Це таке примушення до миру на умовах Кремля? Де має проходити межа між компромісом і, власне, капітуляцією за ради миру?

Компромісу бути не може. Війна закінчується за столом переговорів у випадку, коли все зайшло в тупик і далі рухатись немає куди. Тоді сторони починають шукати компромісне рішення за столом переговорів. Але це при умові, що сили противників рівні і сторони твердо стоять на своїх позиціях. Це рідкісний варіант, але можливий. А найреальніший варіант – війна закінчується чиєюсь капітуляцією: відвертою, або прихованою. В нашому випадку Путін зрозумів, що ми піддались. Як тільки Україна продемонструвала слабинку, появились установки залпового вогню, почала бити артилерія. Він зрозумів, що зараз можна дотискати. Йому потрібен Медведчук на посаді спікера ВР. Він це буде витискати на полі бою, в тому числі. На жаль, з того моменту, коли при владі появились політики, які сказали «что мы с Россией договоримся», з цього моменту неминучим стала ескалація конфлікту і наростання збройної канонади. Інакше з Росією не буває. Вона не є цивілізованим партнером. Для неї важливо здобути фактор перемоги. Кремль більше не вважає Україну рівним супротивником. Україна слабша, а якщо слабша, то повинна капітулювати. Для цього є два засоби: політично-дипломатичний і військовий. І Росія не збирається орієнтуватись тільки на політико-дипломатичний. Вона буде нас добивати військовим шляхом. Тобто стріляти будуть більше. І більше людей почне гинути. Я не здивуюсь, якщо у випадку затягування процесу, вони зроблять кілька вилазок і змістять лінію фронту до нас у тил. Можливо, не набагато, але їм це буде демонстративно потрібно, щоб настало відчуття певної паніки. Вони побачили, що варіант капітуляції з боку України стає реальним. Так, це не буде стопроцентна капітуляція, вона не буде оголошена формально і відразу. Але вони зрозуміли, що такий вихід вперше став можливим за весь період війни. Треба розуміти трохи психологію російського керівництва. З того моменту як ми пішли на поступки, ескалація конфлікту стала неминучою.

Що чекає країну у найближчому майбутньому?

Я песиміст. І не через те, що до влади прийшов Зеленський, у якому я бачу дуже серйозні проблеми. Я зовсім не через те песиміст, що над Зеленським пробує брати контроль Коломойський. Не можна сказати, що він його контролює. Проте має серйозний вплив через Богдана і Портнова, які повністю взяли верх над судовою гілкою влади. Для мене це теж не є проблемою, тому що то звичне перетягування канату. Страшно те, що народ цього хоче. Народ хоче знищити усі завоювання, які були до цього. Мало хто говорить, окрім прихильників «Опоплатформи», але народ, по суті, хоче ліквідувати навіть згадку про Майдан. Народ хоче помиритися з Росією будь-якою ціною. Хоче, щоб була влада, яка буде хамити, правда, поки що не самому народу, а комусь наверху. Народ це замовляє. Ось цей бориспільський прецедент. Народ, який це підтримує, гарантує успішність цього режиму. І доки є такий народ, країна перспектив не має. Те, що в нас зараз відбувається, у Білорусі відбулось ще в 1994 році. До речі, так само на антикорупційній тематиці. І ми маємо сьогоднішню Білорусь. На таких настроях суспільства. За таких обставин я не маю чому радіти.





Top