Олег Шимко: “Про громадські ради.”

Про громадські ради. Частина перша.

Пані та панове, чи знаєте ви щось про ГО “Єдине джерело”? А про ГО “Ла Страда — Україна”? А про перший Белгород-Дністровський окружний козацький полк імені Пилипа Орліка? Ні? А дарма.
Мали б знати. Це так звані “інститути громадянського суспільства”. І як такі вони “приймають участь у формуванні та реалізації державної політики” а також “здійснюють громадський контроль за діяльністю”, у даному випадку Міністерства освіти та науки, бо їх представники входять у склад Громадської ради при Міністерстві.

За МВС здійснює контроль, зокрема, Всеукраїнська громадська організація (місцевий осередок) «Асоціація ветеранів державної податкової служби України» Харківської області. Це які ветерани, часів Кілі Азірова, чи часів Сашка Клименка?
Міністерство Оборони контролюють громадські організації (чого варті лише назви!): “Воїнство і віра”, “Студентська республіка”, “Спілка християнських письменників України”, “Національна Рада жінок України” і БФ “Рідне Полісся”.

Ці назви кумедні, або нічого не говорять пересічному громадянину, але є і відомі, в яких немає нічого кумедного. МВС контролює також представник “Офіцерського корпусу” В.Рубана. Того самого Рубана, який був затриманий за провезення зброї і знаходиться у СІЗО за підозрою в підготовці терактів. Тобто, громадський контроль за МВС здійснює представник організації, заснованої потенційним (до рішення суду) терористом.

ГО “Єдине джерело”— це ГО, від якого пройшов в Громадську раду при Міносвіти молодий хлопчина Ярослав Ланецький. Не знаю, чи великий його внесок в державну політику щодо освіти, але відзначився він гомофобськими висловлюваннями у соцмережі.
Він і досі залишається в ГР при Міносвіти, що не завадило йому у 2017 приймати участь в конкурсі на формування Ради громадського контролю при НАБУ від іншої ГОшки з епічною назвою “СІВІК КОНТРОЛ ІЗ ЕКТІНГ”. Дійсно, що нам, справжнім активістам — хоч Міносвіти контролювати, хоч НАБУ, хоч все разом.


Голова Громадської Ради при МВС Мартиненко В.О. очолює громадську спілку “Центр запобігання та протидії корупції”. Не плутайте з Шабуніним — цей центр не тільки протидіє, але ще й запобігає. Вперше пана Мартиненка я помітив у передачі «Паралелі” (“Правдатут”), де він дуже зважено розмірковував, що “Національні дружини” – це хлопці, які в вільний від роботи час допомагають правоохоронним органам та , напевно, самі за свої кошти, придбали однострої.
Кумедно, що передача вийшла 07.02.18., а відео, як “Дружини” б’ються з поліцією (котрій начебто допомагають) в Кременчузі датовано 31.01.18. Отже, коментар В.Мартиненка, який є, до того ж радником Міністра і членом колегії МВС, виглядає трохи дивно. (Є в посиланнях, можете подивитись).

Голова Громадської Ради при Міноборони Палій отримав удар головою в обличчя, захищаючи “колорадську стрічку”, що не завадило йому і далі очолювати Громадську Раду при Міноборони.

Ось вам заголовки новин про громадські ради (посилання нижче).
“Секретар громадської ради при управлінні СБУ влаштував стрілянину в Дніпрі” (“Лівий берег, 24.11.17);
“Громадська рада при Мінінформполітики припинила членство двох підозрюваних у посібництві сепаратистському каналу” (Детектор Медіа, 30.11.2015);
“Cкандальные организации из общественного совета Минобороны получили в 2016 году 77 миллионов” (Inforesist, 26/07/17).

Питання: як це виходить, що від імені громадянського суспільства вплив на державні органи отримають навіть особи, які мають відношення до сепаратистів і терористів, прикривають радикалів або навіть влаштовують стрілянину? Можливо, справа в тому, що потрібно обирати в такі ради “правильних” хлопців та дівчат? Як висловися Роман Доник стосовно Ради при МО: “Хотите изменений — идите в эту громадську раду”

І ось нарешті в Раду Громадського контролю при НАБУ пішли правильні. Я маю на увазі трьох кандидатів, відомих як кандидати від “Деморди” (ну, принаймні “Деморда” їх підтримала). Чи само по собі, чи вони свідомо вирішили потролити саму ідею громадських рад — та їм то вийшло! Більш вдалого прикладу абсурдності ідеї репрезентувати громадянське суспільство я не бачив.

Отже, 15.05.2018 громадяни Діжечко М.В., Мазур А.І., Локацька Т.С. зібрали установчі збори Громадської Організаці “Демократична сокіра орди” – наскільки розумію, з самих себе — і затвердили Статут .
17.05.2018 “Сокиру” було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі з ідентифікаційним кодом 42142118.
18.05.2018 громадяни Діжечко М.В., Мазур А.І., Локацька Т.С., які, вочевидь, до того обрали себе в Правління сформованої ними Громадської Організації , на засідання Правління , де були присутні 100% членів Правління, а саме, Діжечко М.В., Мазур А.І., Локацька Т.С., прийняли рішення делегувати Діжечка Максима Володимировича, Мазура Анатолія Івановича, Локацької Тетяни (саме так в Протоколі) Станіславовну до участі в конкурсі на входження до Ради громадського контролю НАБУ. До речі, присутній був Мазур А.І. а підписав чомусь Мазур А.С. Ну, поспішали, буває.
Це, я вважаю, ідеальний випадок, сферичне громадянське суспільство у вакуумі. Треба “інститут громадянського суспільства” – ось вам інститут. Треба ГО — ось вам ГО, ось правління, ось делегати, і все втрьох, без зайвих людських ресурсів.

Ну, ОК, скажете, вони просто виконали формальності, але вони “правильні”, та їх підтримали. Втім, балувана українська Вікіпедія каже, що начебто основою громадянського суспільства є середній клас, а по деклараціях (є в досьє кандидатів) видно, що на три “сокири” приходиться аж 50 000 грн доходу за 2017 рік, і всі вони — у Мазура, а декларацію Локацької можна зачитувати під гаслом “Нічого немає, відчепіться!”.
Тут, звісно, не можна нарікати лише “сокирам”. Так, інший успішний кандидат, Євген Карась, згідно його декларації, отримав за 2017 рік 13500 гривень від зайняття незалежною професійною діяльністю і 8000 гривень благодійної допомоги. Може, вони усі — чудові люди, їх підтримують відомі блогери. Але йти контролювати НАБУ, харчуючись святим духом — це якось не феншуй.
До речі, згаданий вище пан Ланецький за 2016 рік, заробив аж 3300 гривень стипендії. Отакої. Взагалі-то спроби залучити зубожілих до участі в державному управлінні були і раніше, тільки називалися вони не Громадські ради, а Комітети Незаможних (“комнезами”, рос. – “комбєди”).

На щастя, є і позитивні приклади в Раді Громадського контролю при НАБУ! Так, пані Олександра Дрік, одночасно знаходячись у двох Громадських Радах, допомагаючи на громадських засадах депутату Є. Соболєву, встигає трошки і заробляти – 278249,00 грн від зайняття підприємницькою діяльністю, і 299466,00 заробітної плати за основним місцем роботи, яким є … ГО “Громадський люстраційний комітет”. Тобто громадська діяльність для Олександри навіть трошки вигідніша, ніж підприємницька. Вона, безумовно — середній клас.

Тепер серйозно. Цей широкий спектр від зубожілих активістів до активістів дорогеньких, від майже терористів до гомофобів демонструє нам одне: ідея ототожнити громадянське суспільство зі створеними нашвидкуруч “інститутами громадського суспільства” є відверто хибною, а спроби такого представництва даватимуть негативні наслідки. “Правильні” особистості не зможуть, на моє переконання, подолати “неправильну” в принципі схему, тим більше — готуючи документи на “відчепись”.

Про те, що ще не так у схемі — згодом, далі буде.

Олег Шимко




Top