Taras Chornovil: “От усім же відомо, що всякі “плівки” й звинувачення Онищенка підготовані в Москві. “

Є речі, які спершу не видаються очевидними, але з часом, деколи вже буває надто пізно, починаєш розуміти всю невідворотність суспільних закономірностей. Одна з низ звучить навіть провокаційно: коли в країні йде війна, коли вона опиняється на межі цивілізаційного розлому, дуже складно, а іноді й неможливо, перейшовши в опозицію до влади, яка веде цю війну проти сил антицивілізації та пробує перетягнути державу на сторону цивілізованого світу, не опинитися самому по той бік межі добра і зла. Це важке для сприйняття твердження, адже й сама влада неоднорідна, і є в ній також такі, з якими й на одному гектарі… Та й сам правлячий клас у нас не ідеальний, не завжди в усьому моральний, а ще часто ми самі не можемо вчасно розгледіти всі приховані перешкоди та гальма, які не дають подіям відбуватися так, як би ми того хотіли. Тому опозиційність – це абсолютно здорове ставлення громадянина, активіста, політика до тих, хто нині керує країною. Просто в такі часи, як нинішні, межа між опозицією до влади й опозицією до своєї країни й усього цивілізованого світу дуже погано укріплена. На ній нема гальмівної смуги, бар’єрів, мішків з піском чи поручнів. Тому затриматися вдається не всім. Більше того, нині бачу, що майже нікому.

Прикладів безліч. От усім же відомо, що всякі “плівки” й звинувачення Онищенка підготовані в Москві. Ну не будемо лукавити – серед політиків та журналістів це ні для кого не секрет, як і фейковість його текстів. Там же суцільні суперечності. Але ж він проти влади і я проти влади. А тут уже готовий матеріал скомпонований і належним чином розігнаний. Я ж бачу, що його почали вкидувати через прокремлівське “Страна.УА” (ще вчора, для мене цитата від них автоматично ставала б залізним доказом брехні). А розкрутку ж я теж можу простежити – там же весь масив “ольгінських тролів” задіяний. Але ж це так зручно – скористатися уже підготованою та напівперетравленою жуйкою. От я і приєднуюся до зорганізованої в Москві кампанії. Але не спішіть, це ще не вся ілюстрація, це лише її половина. На цьому етапі політик чи експерт лише зісунувся до тієї межі, ну може до пів-тулуба перехилився на сторону ворога, але ж ще не повністю занурився… А далі вже все йде немов за законами Ньютона. Зупинитися рідко кому вдається.


Далі ти вже мусиш почати грати на стороні ворога. Й боротися не проти Порошенка, а проти власної країни. Хочете приклад. Та будь-ласка. Візьміть хоча б такого “білого й пухнастого” персонажа, як Роман Безсмертний. Ну ніби ж ніхто не піддавав сумніву його патріотизм, зокрема й у гуманітарній сфері. Але раптом відбулися дві події. Роман Петрович вирішив, що він може стати президентом цієї країни. Ну ми то розуміємо, що не може, але ж самозакоханість позбавляє самокритичності. І головним ворогом аж на персоніфікованому рівні для нього стає той, хто нині займає цю посаду. А Порошенко в цей час робить передостанній акт колосального звершення – відриву України від російських скрєп і духовних кайданів русскага міра. Я маю на увазі те, як він добивався незалежності й канонічності для української церкви. Подія знакова на століття. Ясно, що в Москві аж шиплять від злості. Одних кидають напряму дискредитувати, інших опльовувати. Спеціально під цю нагоду скомпонували для того ж Онищенка якусь розмову з пранкером, щоб знебарвити подію та дискредитувати її промоутера.

І от на цьому фоні слухаю я нашого щирого патріота Безсмертного. А в нього на кількох каналах затяжна тирада. Мовляв, тут така подія – звинувачення проти Порошенка прозвучали (чи вперше? та й сам же знаєш, що фейкові), а чим Рада займається! – обурюється він. Замість того, щоб імпічмент починати, вони якусь дурість про автокефалію та канонічність голосують!

Усе, припливли. цей чоловік і кандидат у президенти вже остаточно полетів на ту сторону. Безповоротно. Тепер він уже не проти Порошенка буде воювати, а проти України. Адже межу переходять лише раз…

Але я заліз у дуже масштабний і вже дещо застарілий приклад. А найкраще такі деталі відслідковувати в дрібних до крайності банальних проявах. Тут вони аж надто непримітні й стають зримими лише через ефект накопичення. Ну давайте щось дійсно найбанальніше й зовсім свіже. От пригадуєте, як усі наші ЗМІ показали закиданий сміттям парк Шевченка в Києві. Там проводили час фани Ліверпуля перед футболом. І фейсбук аж вибухнув тисячами перепощених фото того сміття. Далі купи хламу (та не такі аж страшні, добре оператори ракурс шукали) показали в більшості випусків новин “недорогеньких” і як на підбір опозиційних каналів. А зранку хоч хтось, крім обмеженого кола дописувачів соцмереж, розповів і показав, як усе там за лічені години стало чистенько й прибрано?

Здавалося б, до чого це порівняння. Ну люблять у нас “зраду”засівати, та й усе. А от і ні. У фейсбуці деякі вкрай опозиційні з червоно-чорними прапорцями на кожному другому пості почали розганяти тему: отака вона Європа – з безкультур’ям і сміттям. Куди ж ми так прагнемо? Про необхідність повернутися в обійми Москви, щоправда поки змовчали… А загальний підсумок картинки, це вам психологи пояснять, наступний. Коли вам показують спершу сміття, а потім усе прибране й акуратне, ви відчуваєте гордість і певне самовдоволення. І жодних негативів до тих, хто вчора насмітив. Ну всі ж вболівальники в світі однакові. А коли чистоти не показати, у вас зависне на підсвідомості, що рідне місто перетворили в смітник, ми стали гіршими, ми втратили часточку свого комфортного середовища через якихось зайд із Європи. Це ще ніби ніщо, окрім суспільної депресії, це ще не по той бік… Але ж далі підуть нові матеріали: як нас там ніхто не чекає, як нас Європа зраджує й здає Росії за свої інтереси… Ви звернули увагу, що саме такі тези стали домінантою в численних матеріалах цих днів. І поступово вам вибудовують чітко сформований маршрут до євроскептицизму та ізоляціонізму. Чого й прагнули досягнути.

А ви думаєте ідеологічні війни та пропагандистські кампанії ідіоти ведуть? Та ні. “Корисні ідіоти” сидять у нас в соцмережах та в “недорогеньких” ЗМІ й поступово на своїй опозиційності та постійній невдоволеності скочуються туди, звідки вже нема повернення.

Taras Chornovil




Top