Taras Chornovil: “Усі ці хохми в стилі “Іво Бобул – президент”, виконують хорошу санітарну функцію.”

А знаєте, усі ці хохми в стилі “Іво Бобул – президент”, “За Зєлєнского”, “Слуга народу”, навіть історія зі Славком Вакарчуком, попри суттєву відмінність, виконують хорошу санітарну функцію. Усі карикатурні або недоречні персонажі вміють декламувати лише гостро опозиційні партитури. Зараз це все боляче ранить, бо є жахливим свідченням навіть не просто безвідповідального ставлення до держави й управління нею, а відвертої зневаги до всього, що ми об’єднуємо для себе вимовляючи: “Україна”. Це плювок у бік Небесної сотні й бійців, які полягли на Сході, це неповага до історії й майбутнього.

Але далі починається, принаймні мало б початися, прозріння. Людина розумна ж повинна мати в мозку опцію “порівняти”. Коли зараз карикатурні персонажі говорять тою самою мовою, тими самими псевдо-аргументами, що й маститі опозиціонери, то має ж прийти протверезіння. Бо, зрештою, чи може хтось назвати принципову відмінність між тим же Зеленським і Гриценком? Ну олігархи за ними різні стоять. Це правда. До речі, за Зеленським хоч той, якого ми свого часу ще називали “олігархом-патріотом”, а за Гриценком відверто проросійські… Ну ще Зеленський без заготовленого авторами тексту слова не скаже (знайомі казали, що через це йому навіть корпоративи вести складно, не вміє, ніби, сам імпровізувати), а Гриценко, бач, щось говорить. А ви слухали, що він говорить? Краще б уже мовчав. Бо крім самозакоханого фанфаронства – нічогісінького…


Ще б появилася якась банальна реінкарнація Жулі Володимирівни, щоб довести всю абсурдність її нічим не підкріплених гучних фраз. Була ж колись така собі кандидатка в Запоріжжі Олена Солод (відома ще, як Усама бен Ладен, пробувала перейменуватися до виборів). Вона в ході передвиборчої агітації просто показала стриптиз у прямому ефірі. А словесний стриптиз від Тимошенко чимось кращий? Та ні, лише брутальніший.

Принаймні хочеться вірити, що перенасиченість абсурдом, брехнею, зрадофілією мала б на певному етапі викликати відторгнення. Або ж я перестав розуміти психологію. Усе ж надіюся, що толерантність до войовничого пустобрехства має свою межу. До речі, колись дуже давно, ще в 2001 році на радіо-ефірі в Роман Чайка сформулював так званий Закон критичної маси маразму в суспільстві. Кілька разів він таки спрацьовував. Але ж чи ми можемо з упевненістю сказати, де розміщене те суспільне дно, після якого мав би відбутися обвал сприйняття тупості й дикості?

Taras Chornovil




Top