Роман Кулик: “Вклиню кілька слів (бо вкурвило) про статтю в “The New York Times”.

Роман Кулик

Вклиню кілька слів (бо вкурвило) про статтю в “The New York Times”, де Україні в особі ГПУ й вищого керівництва накидали некислий пак претензій. Україну звинувачують у “замороженні” чотирьох проваджень по Манафорту в обмін (!) на рішення адміністрації Трампа на поставки до ЗСУ партії “джавелінів”. Типу українська влада так боїться цих справ, бо вони можуть розізлити Трампа. Й тому призупинила (“Halted Cooperation With Mueller Investigation”) співпрацю з комісією спецпрокурора Мюллера, який останні місяці ключовий ньюсмейкер і улюбленець усіх антитрампівських американських ЗМІ.

Серйозні звинувачення у політичній корупції, а на чому базується? Обрізаному в угоду контексту статті NYT коментарі Ар’єва, словах Сакварелідзе (вистачило чогось там не підтверджувати тези NYT прямо, але трохи накинув), Андрія Деркача (це син кегебешника Леоніда Деркача, багаторазовий депутат, риг, з яким від моменту свого обрання воює Терещенко в Глухові – Деркач там місцевий феодал і дєржатєль МП). Запитів до ГПУ/НАБУ журналісти не давали. І спецпрокурор Мюллер до ГПУ не звертався. Зробили поверхневий огляд преси, назбирали коментарів від опозиційних політиків і вальнули черговий матеріал про корумпованого Трампа й Україну. Причому Україна тут не головний герой, а всього лиш контекст, зручний фон для накидування по Трампу.


І до суті: давно смішить мало не релігійно поважливе ставлення до американських ЗМІ, які (і ми вже часто це бачили) страждає тими ж проблемами, що й наші, тільки в інших масштабах й з іншими акцентами. І так само валить ангажовані чи лобістські матеріали, а в нас досі кожну замітку CNN сприймають як щось істинне й апріорне.
З моменту інавгурації Трампа провідні американські ЗМІ (а вони майже всі ліві чи продемократичні) бомблять його розслідуваннями й критикою, як реальною і конструктивною, так і висмоктаною з пальця. Тенденція скакнула в гору в останні місяці, коли Мюллер почав офіційно і не дуже подавати перші результати роботи своєї групи. Й цей матеріал NYT, який у нас тут викликав переполох – капля в морі, один епізод цього хрестового походу на республіканців і Трампа. Про нього особливого не говорили і в день публікації, бо мейнстрімовими темами були спічі Каньє Веста (досі ридаю з нього) та злиті журналістам 44 питання Мюллера до Трампа, які він напередодні передав юристам президента.
І Україна часто може потрапляти під таку роздачу. Бо легко протягувати аморфні паралелі, слабо або й нічим не підкріплені теорії, користуючись “корупційним” ореолом країни і самого Трампа. І оскільки його адміністрація на порядок більше допомагає Україні по всіх напрямках, ніж свого часу Обама – то ми автоматично потраплятимемо під перехресний вогонь, як і вся зовнішня політика його адміністрації.
Як днями було з Нетаньягу, Іраном і Трампом. Коли Моссад роздобув пів тонни файлів “ядерних архівів” Тегерану, з яких стало очевидно, що ядерна угода Обами з Іраном, апофеоз його спадку – базується на брехні. Але більшість демократів та ЗМІ відмовились визнати це і почали критикувати Нетаньягу, вигороджуючи іранців. Бінго). Так і тут, слід розуміти контекст виникнення подібних матеріалів, щоб відповідно на них реагувати.

Роман Кулик
Top