Николай Чаплин: “запоребрик збільшив свою агресивність саме на інформаційних фронтах”

Николай Чаплин

– Тисяча ворогів іззовні не так небезпечні, як один всередині!
——————————————————————
Кремль не керує якоюсь однією силою в Україні, він намагається правити багатьма. Йому немає сенсу лякати нас сильним, єдиним, зовнішним ворогом. Його завдання – посіяти безліч найрізноманітніших страхів по відношенню один до одного.
Думка ця, якщо її загострити, така: головний ворог сидить не в Кремлі, а на Банковій. Він не в сотнях тисяч російських солдатів, що стоять на кордоні, не у бандах найманців Захарченка і Плотницького – а в наших державних структурах, нашому політикумі, наших спецслужбах.
І він страшніший, ніж Янукович і страшніше, ніж Путін – з його армією та ядерною зброєю.

Є цікавий військовий аналітик та історик Мартін ван Кревельд (Нідерланди), що воював в армії Ізраїлю і консультували Міністерство оборони США. У своїй книзі “Трансформація війни” він описує стратегію військових дій між двома державами з військовим потенціалом, що дуже різниться.

“- За інших рівних умов, переможе та сторона, у якої більше військ”.(Клаузевиц)

А якщо так, то в тривалій війні “слабкої інтенсивності”, розрахованої на взаємне виснаження ресурсів, у держави, де цих ресурсів менше, практично немає шансів. Єдиний вихід, і до цього схиляються більшість військових аналітиків -атакувати!
Справа ця (навіть відносно такого військового монстра як Росія), зовсім не безнадійна! Що чим більше організація велика, могутня, раціональна , тим більше вона й вразлива.
У потужних, технічно оснащених, керованих з одного центру армій є одна істотна вада: слабка маневреність.

“Самотній воїн може вмить розгорнутися лицем до супротивника, помітивши його наближення з будь-якого флангу, пише ван Кревельд. Той же маневр виявиться складнішим для шеренги з десяти солдатів”. Вважається, що армійському корпусу, щоб перестати виконувати вже скасований наказ і почати виконувати новий, знадобиться від 8 до 12 годин. Цього цілком достатньо, щоб завдати йому несподіваного удару.
Для слабкої армії, що збирається провести успішну наступальну операцію проти більш сильної армії, важливо зробити одне: зосередити сили і засоби в єдиному місці. “Вона повинна ослабити одну ділянку і посилити іншу, навмисно створюючи ризиковані ситуації і переймаючи на себе цей ризик заради перемоги”.


Швидше спонтанно, ніж умисне, українські пасіонарії на такий маневр пішли: спочатку за часів Майдану, потім в перші, “добовольчі”, місяці війни на Донбасі. Здебільшого суспільство, а не держава, спромоглось в дуже короткий термін зосередити в міцний кулак мужність, людський ресурс, а також фінанси, пожертвувані народом, та показати Росії – війна легкою не буде! І в Росії це зрозуміли.

Але, пише Кревельд, за довгу історію воєн потужніші армії виробили свою стратегію боротьби з високою маневреністю слабкішого супротивника.
Мета її – не дати йому зосередити сили в одному місці, а, навпаки, змусити розпорошити їх. Для цього штучно створюється “ситуація невизначеності”.
“Розумний супротивник, прагнучий створити перешкоди для сил свого опонента, зробить усе можливе, щоб посилити невизначеність для нього”, – пише військовий аналітик.
Супротивник нагромаджує безліч неправдивих цілей. Це і локальна активність на різних ділянках фронту, і імітація перекидання “туди-сюди” великих з’єднань, і озвучування планів “масштабного наступу”, і можливості відкриття “другого фронту” . А найголовніше – населення країни мобілізується на пошуки внутрішнього ворога, зрадників, “п’ятої колони”.

Пропаганда ворога, ЗМІ, розвідка й контррозвідка, спецслужби тут діють в одній упряжці.
Причому, надлишок інформації шкідливіший, ніж її дефіцит, бо вносить велику невизначеність. Величезні об’єми інформаційних вкидань призводять до того, що кожна, сама божевільна фобія або підозра знаходить(на просторах інтернету) безліч “доказів”.
Далі, пише аналітик, в державі, що засипається вкиданнями, “як правило, утворюються дві партії: одна з кар’єрних міркувань вірить в отримані відомості, інша(з тієї ж причини) оголошує їх дезинформацією”. В ситуації невизначеності держава “маневрує між цими угрупуваннями, страхуючись на випадок будь-якого результату. В результаті приймається запізніле і половинчасте рішення”.
Додає хаосу той факт, що на війні панують лють, страх, біль та смерть – дуже сильні емоції. Отож, люди постійно знаходяться в стресовому стані, переживають тривожні враження та, напевно, менш об’єктивні, ніж люди, що працюють в мирний час в спокійних умовах.

Ось це і є об’єктивна причина буйного зростання всього нашого зрадофильства!
Неправдиві цілі множаться як гриби після дощу, затуляючи реальну. Вони примушують нас роззосереджувати наші сили – на війну з пустушками, надувними танками, вони випалюють наші нерви, емоції, сіють песимізм і зневіру в перемозі.

Наша проблема не в тому, що у нас нема єдиної “національної ідеї”, а в тому, що їх нескінченно багато, і у кожного – своя. Яка відповідає розмірам серця чи мозку.
Усе це привід для суперечок, іноді дуже жорстоких. Але не для війни!
Нам усім потрібно забути слово “внутрішній ворог” і згадати, що йдеться усього лише про політичну конкуренцію.
А це річ, хоч іноді й схожа на війну, але все ж таки не війна. “Конкуренцію від конфлікту відрізняють правила, згідно з якими сторонам не дозволяється вступати у відкритий бій, робити перешкоди або знищувати один одного навіть тоді, коли вони намагаються остаточно вирішити справу на свою користь”, пояснює Кревельд.

У нас в країні для політичної конкуренції є повний набір інструментів : вибори, свобода слова і зборів, плюралізм думок. Головне – не потрібно свою неконкурентоспроможність вважати приводом для оголошення війни будь кому.
Нам треба покінчити з цим вічним розосередженням сил і волі. Зібратися, нарешті, в кулак. Та пам’ятати – в цей історичний відрізок вічності ворог у нас один. І ви знаєте його ім’я!..

PS: Текст написаний більше року назад. І ви бачите, як за цей час запоребрик збільшив свою агресивність саме на інформаційних фронтах.
ЗМІ, ТБ, соцмережі постійно переповнені конфліктами та обуреннями, провокаціями й дезінформацією, емоціями та взаємними образами, закликами та вбиванням у мозок людей маргінальних лозунгів, штампованих словосполучень, ідей та обіцянок:
Банкова – “бариги”, злочинна влада, черговий “майдан”, імпічмент. Порохоботи – офшори, Мальдіви.
Санкції не діють, Трамп зливає Україну.
Всіх олігархів посадить, потім суддів розстрілять, бо “патріотів катують”, а мажорів випускають. Поліція не діє – “дружини” порядок наведуть.
Прийде міша-юля-рабинович, програма 70(30)днів. Працювать не треба, лише гроші получать. Тарифи грабіжницькі – не платіть, податки теж, бо все’дно розкрадуть. Ахмєтов не сидить, бо Роттердам + та “торгівля на крові”.
Який жах – ми неодмінно помремо!!!
От і кажуть, що очікування смерті, мабуть, страшніше за саму смерть!..
Бажаю всім здорового глузду, натхнення й оптимізму!
Досить чубитись в пісочниці та руйнувати одне одному пасочки. Час дорослішати, та давати гідну відсіч ворогу!
Не всеремось!

Николай Чаплин





Top