Анна Амарго: “це дійсно було більше схоже на ті родинні свята, на яких я бувала, ніж на мітинг якийсь”

Кофе на Крещатике

Зараз, мабуть, я розумію, що все це мені нагадує найсильніше за все той момент, коли на свято якесь з’їжджається велика родина.

Вони бачаться рідко — як то кажуть тільки, щоб перерахуватись і відмітити зміну кількості душ. Вони частіше переписуються, або телефонують один одному на свята. Деякі з них пересралися вже між собою. Більшість навіть не пам’ятають — чому сралися, але одне з одним не розмовляють і не сідають з одного краю столу.

І як це буває завжди, коли збирається величезна родина — всі зі всіма балакають, всі знайомляться з тими новенькими, яких раніше знали лише як “нареченого Галі” або “тьотю Таню з Америки”. Всі стрибають з теми на тему. Всі фотографуються один з одним. Пліткують. Розповідають новини. І навіть іноді чубляться (бо яке весілля без бійки, да?).


Але — це дійсно було більше схоже на ті родинні свята, на яких я бувала, ніж на мітинг якийсь.

Бо це і не могло бути мітингом. Зібралися лиш ті, хто є на фейсбуці. Без реклами, листівок й запрошень. За тиждень. З кавою й печивом. Виключно щоб потриндіть. І якщо це був якийсь політичний акт — бажаю й надалі Україні таких мирних дійств політичних, які більше нагадують весільну тупцянину на ганку.

P.S. І так. Мама Вані просила при нагоді сердечно обійняти “волонтьора товаріща Доніка”. У мене була нагода. І я набралась сміливості. 




Top