Дід Панас

Дід Панас: “Треба ухвалювати закон ще й про 75% українського контенту в ефірі”

Я казав вам, любі мої, що з початку війни перестав дивитися російське телебачення. Просто не міг вислуховувати оту криваву маячню, яку вони почали закачувати у вуха під таким тиском, ніби підключили фанову систему просто до телеекрану та й прогнали стислим повітрям. Я перестав дивитися все – “Что? Где? Когда?” та КВН, кіно та мультфільми, концерти та літературні передачі – вони всі тхнули мені лайном, про що б не йшлося.
Але цього місяця я з чистої цікавості кілька днів, пересилюючи відразу, спостерігав, що там в них коїться. І зрозумів, що російські канали просто переселилися до України, бо Ненька займає в них левову частину ефіру. Вони перераховують всі ті жахи, яки нібито кояться в нас, вони обсмоктують імена українських політиків з такою пристрастю, ніби голодні упирі на цвинтарі – викопані кістки, вони навіть б’ються й лаються між собою, посперечавшись, коли Україна загине – вже завтра чи ще вчора… Тобто, ніц не змінилося, лише посилилося. Ну, то не дивина: свого часу, в 1944-1945 роках, преса конаючого Третього Рейху також левову частку своєї активності віддавала на барвисті розповіді про те, як ось-ось розпадеться антигітлерівська коаліція і всі вороги гигнуть в пекельних муках. То таке…
Але, чорт забирай, чому те ж саме я маю спостерігати в нас? Чому я через українську пресу знаю імена всіх, найнезначніших хуйлових попихачів, чому я кожного ранку перш за все отримую інформацію про те, що сказав Навальний про Путіна, що зробила Чулпан Хаматова і що їв на сніданок Алішер Усманов? І взагалі – хто всі ці люди, чому я маю про них все знати?
Одні мені дорікнуть – мовляв, ворога треба знати в обличчя. Треба. Я обличчя того ворога добре вивчив: воно блідаве, голомозе та ботоксне. А всіх обличч цієї гідри мені, старому, все одно не запам’ятати, та й нашо? Оно, у “Миротворця” є мордорозпізнавач – вони на тому добряче знаються.
Інші мені доводять – мовляв, там в нас є друзі, про яких ми не маємо забувати. Ну, є – хоч їх і одиниці. Але яким боком до нас в “друзі” притуляються сотні взагалі невідомих майже нікому людей з такими ж невідомими іменами, які щось там сказали, зробили чи не сказали й не зробили? Можливо, якщо їх дії стосуються безпосередньо України – то так, про це треба повідомити. Але, якщо вони посперечалися про корисність чи шкідливість пальмового масла у порівнянні з коров’ячим для перемоги імпортозаміщення – вам шо, ефір нема чим забивати?
Любі мої, в мене складається враження, що треба було в Раді ухвалювати закон не лише про 75 відсотків української мови в ефірі, а ще й про 75 відсотків українського контенту. Бо я навіть українською не бажав би вислуховувати про те, де хоче відпочивати влітку пан Кончаловський і що думає про користь кефіру для шкіри пані Волочкова. Бо це така хуйня, малята…



Читайте також:

Дід Панас



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *