Загрузка...
Олександр Олесь

Дмитро Вовнянко: «Олександр Олесь або іронія долі зрадофіла»

Іронія долі зрадофіла.

Справедливості задля. Поет Олександр Олесь, навколо поховання якого нині розвернулися такі пристрасті — був ще той зрадофіл. Позаяк Олесь був симпатиком Грушевського, Винниченка та Петлюри — про владу гетьмана Скоропадського, яка у 1918 р. розбудовувала в Україні економіку, фінанси та армію, Олесь відгукувався виключно в дипазоні від «критично» до «глузливо».

Ба більше, після арешту Петлюри Олесь відмовився спілкуватися з Дмитром Донцовим (отим самим, що став творцем українського інтегрального націоналізму), бо на відміну від зрадофіла Олеся, Донцов тоді був не просто правовірним гетьмано-ботом, а ще й тодішнім Мінстецем — очолював гетьманську Українську телеграфну агенцію. Уникав Олесь спілкування також з Липинським і Міхновським — знову таки, через їхнє ставлення до гетьмана і гетьманату.



Читайте також:

У листопаді 1918 р. у зв’язку з програшем у війні Німеччини і перемогою Антанти (пов’язаною угодою з Росією) перед гетьманом постало питання визнання України Антантою. Антанта відмовлялася вести переговори з будь-якими сепаратними утвореннями — лише з представниками Росії. Рішення було очевидне — об’явити себе правонаступницею Росії і укласти угоду з англійцями та французами від її імені (тим більше — французи самі до цього підштовхували). Розбудувати власну армію… А там…

Так з’явилася гетьманська Грамота про федерацію з Росією.

Серед тих, хто виступив проти визнання України Антантою був Олесь — його вірші у той час вітали протигетьманське повстання Директорії, яке переговори з Антантною перекреслило назвжди і залишило Україну з Москвою сам на сам. Чхати, що про істиний сенс Грамоти про федерацію гетьманці криком кричали — ліваки Винниченка казали зовсім інше, а гетьмано-ботських газет Олесь, звісно, не читав.

Усе це не завадило Олесю втекши у 1919 р. на Захід від більшовиків (вони припхалися зразу, як його другани Винниченко і Петлюра розвалили адміністративну систему і армію), розразитися там обуреним:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Я тут спеціально переглянув. Жоден з нинішніх «дисидентів» не закликав зібрати там… кошти на перевезення Олеся в Україну, наприклад.

Бачте, яка вона — доля? Все життя бути зрадофілом, аби тебе переховували гетьмано… вибачте, порохоботи.

А кому ще?

Дмитро Вовнянко



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *