Тарас Чорновіл: “Савченко. Самозакоханий ідіот – “находка для шпиона”

Тільки зараз переглянув скандальне відео. “Плюси” молодці, дуже професійно. Тепер про Савченко. Тут ведучий правий, на момент зйомок ролика точно не можна було робити якісь жорсткі висновки. Але це було вже певний час назад. Не просто до зустрічі у Мінську, а ще тоді, коли така зустріч лише готувалася в ФСБ, але Захарченко про неї міг ще не знати, а Савченко знала або й сама вже про неї попоросила. Дуже невеликий проміжок часу, в який їм пощастило вклинитися. Пару днів раніше – не було б фрази “Добре б зустрітися в Мінську”, пару днів пізніше, й вона б знала, що перед нею підставна особа та запросто б її викрила.
Матеріалу, щоб сформувати цілісну психологічну картину, недостатньо. Тому портрет поверховий і не лише на основі цього відео.

Думаю, що в людини цілковита ідеологічна каша в голові, помножена на фатально завищену самооцінку та болісне відчуття недооціненості оточуючими. Звідси дикий скепсис і зверхність до кожного, хто її не сприймає щонайменше геніальним стратегом і відкритість до кожного, хто зімітує підтримку й захоплення. Це той випадок, коли самозакоханий ідіот – “находка для шпиона”. Висновок журналістів, що вона зовсім не проста й не дурна, бо он яку тактику розвиває, перебільшені. Фрази доволі примітивні й тривіальні. Це про жінок і дітей. Крім того, вона цитує відомий мені російський план “За мир”, який пару разів уже виринав. Його розкручувало чимало колаборантів і друзів рашистану від біглого Шарія до нардепів з Оппоблоку. Там навіть саму назву регулярно повторювали. Савченко, судячи з її раніших заяв, до отупіння зачитується опусами всякої сепаратистської вати. Тож треба віддати їй належне, вона самозакохана, впевнена в своїй непомильності, але таки тупа. Ця самовпевненість зіграла з нею злий жарт, бо розкусити провокацію було елементарно, але ж: на мене звертають увагу, до мене звертаються… Так припекло, що навіть не передзвонила контактерам для перевірки. Хоча з контактерами тут не все так просто, про це далі.
Тепер: агентка, ватниця чи що вона зі себе становить? Насправді, це вияв якісної роботи російських спецслужб: скористатися психологічним станом людини й підігруючи її збоченням, підхвалюючи, вміло направляючи створити дієвого агента без формальної вербовки. Про подібні речі цілі романи написані, фільми зняті, тема класична. Згадайте сцену з радянського фільму “Три мушкетери”, де Міледі обробляє психіку англійського офіцера й змушує не лише звільнити її саму, але й убити його власного господаря, якому він був абсолютно вірним. У фільмі переграно й трохи примітивно, але так працюють ще від древнього Єгипту. Радянська, а тепер російська влада саме так створювала агентуру серед антирадянської іміграції. А перші дві хвилі української іміграції в Канаді (так званих “баняків”) за пару років саме таким механізмом перетворили на затятих совєтофілів (ви б спробували десь у преріях Альберти в ті часи сказати, що в Україні совєти організували голодомор! Вилами б закололи. Направду саме так і було) Більшості своїх шпигунів СРСР ніколи нічого не мусив платити! А ви ж знаєте, звідки вийшов Путін і який досвід він нав’язує?
Думаю, що стосовно Савченко задіяли саме такий вид м’ягкої вербовки. Питання лише, коли взяли на олівець і коли отримали психологічний контроль. Думаю перше могло відбутися ще в Іраку, якщо не раніше. ЇЇ скандальна й неадекватна поведінка тоді явно віддзеркалювала психічні проблеми й завищену самооцінку. Після того, як вона в Іраку попалася американцям й отримала ряд звинувачень, ніби включно з дизертирством, а ще її зняли з бойових польотів за “психічну нестабільність” питання про її звільнення з армії зі скандалом було фактично вирішене. І тут появляються покровителі, які оберігають (вона сама ухильно це підтверджує). У тодішній, нашпигованій російською агентурою армії, таких генералів було вдосталь. Вона кілька разів підпадала під серйозні звинувачення і все миналося, хоча її пряме командування аж волосся на голові собі рвало, щоб її позбутися. Явно, що Савченко вже тоді “вели”. Не знаю, чи вже використовували, але явно спрямовували. Питання певної персональної (я б сказав: ритуальної) русофобії – не лише не проблема, але й плюс. Просто потрібна відповідна кваліфікація психолога. А далі відбувається максимальна розкрутка її образу під час ув’язнення (про страшні голодування, на які ми всі купилися, думаю, тема вже закрита). Підключаємо адвоката Новікова, злого і доброго слідчих і навіть спеціально підготованих “наглядачів”, які мали її слухати й імітувати розуміння та повагу. А роль “доброго” слідчого взагалі колосальна: розповісти психічно нестійкій особі, що в Росії серед силовиків і в армії повно противників Путіна, і як їм потрібна для доброго прикладу така героїчна постать, як Савченко, як вона може зупинити війну, чого всі вони так хочуть… А ще беліберду, на яку купуються навіть адекватні люди, що “війна вигідна обом президентам, вони на ній заробляють мільярди, тому й домовляються втихаря”, а якраз вона може це зупинити.
І так убито зразу трьох зайців:
– людина повністю настрополена проти всього, що робиться у своїй країні, вже зарання вибудувала стіну несприйняття;
– особа взята під прямий контроль і легко піддається маніпуляції;
– для неї легітимізовано “хороших ФСБшників”, тримаючи з якими контакт і отримуючи напрямні й поради (не накази, боронь Боже! а це ускладнює прямий контакт з куратором) вона не бачить у цьому колаборанства. а навпаки – реальний подвиг.
Можливо я й неправий, може тупо підловили на якомусь злочині й купили безвідповідальністю та винагородами, але щось тоді не так чітко грає. Шпигун загнаний на службу чи куплений, теж буде шукати собі виправдання й себе переконувати, що це його помста країні й вона цілком справедлива, заслужена: як вони зі мною, так я тепер і їм… Але в нього це “праведна помста”, а ця схоже, щира в своїх переконаннях, що робить щось добре для країни. Добавте низький інтелект і самозакоханість та некритичність…
Те, що бачимо під час ролика Плюсів, і що після цього відбулося у Мінську, підтверджує, що Савченко:
– має почуття своєї “великої місії”;
– вірить у правильність своїх дій;
– обурюється від недооціненості й незатребуваності в своїй країні (я така геніальна, я знаю, як мир принести, як країну перебудувати для щастя, добробуту й порядку а вони дебіли не розуміють!);
– вона сама хапається за кожну соломинку, щоб проявити свої “геніальні ідеї”, аж навіть не помічає провокації;
– у неї через загальну зневагу до людей дуже розмите розуміння зла й добра (тому й “Саші привітик і т.п.), бо коли всі – “тупе бидло”, то різниця між тими, хто по цю й іншу сторону не така вже й велика. Особливо, коли тут її “не розуміють”, а там “благодарят за мудрую позицию”;
– вона має щиру нелюбов до Путіна й Росії як держави, але ця ненависть уже розмита;
– щиро ненавидячи Росію, вона може працювати зі спецслужбами цієї країни “на благо своєї Батьківщини”. Як це типово для України вже після 1917-року! Згадайте про Юрія Коцюбинського й тисячі щирих українців у обозі більшовиків, а на Заході України й у Прибалтиці від кінця війни такі тенденції масово зберігалися аж до 80-их – я ще наслухався розлогих пояснень від таких людей;
– Савченко при цьому не є повністю контрольованою. Іноді їй передають тексти і вона згоджується зачитувати з папірчика явно вигідні Росії тези, але потім вона, на горе господарям, починає креативити, чим багато що нівелює;
– і нарешті, вона таки дуже неосвічна й примітивна людина.
Зовсім на залишок: історія з якимись чотирма спецслужбістами, яких побачили журналісти, дуже цікава й могла б багато що прояснити. Але простежити за ними не вдалося. Це додатковий оборот справи. Могли бути СБУшники? Цілком, але як вони вам зізнаються, що вели наружку за недоторканним нардепом і слухали її телефони? Та й надто помітні вони, як для стеження. Могли бути російські агенти? Навряд. Аж четверо з прослушкою у вухах… Точно ні. Може особиста охорона Савченко? Поки що охорони з лічняків за нею не помічено. Вона ж вірить у свою богообраність… Якби вдалося прослідити за їх подальшими діями (пішли за Савченко, пішли разом із Савченко, пішли за журналістами, розійшлися чи просто залишилися на тому самому місці) кілька штрихів би додалося. Але я чомусь думаю, що якраз цей сюжет тупиковий. Такі охоронці не дуже схожі на наружку СБУ (ті ніколи не носять видимої прослушки), але саме так виглядають бодігарди-лічняки якогось крупного бізнесюка, який там само міг “забити стрілку”.
Отака картина маслом виходить. Вона без претензій на повноту й безальтернативність. Просто те, що описую, тисячі разів проробляли з багатьма людьми, в тому числі й з моїми знайомими, чому мали цього разу поступати інакше?


Тарас Чорновіл




Залишити відповідь

Top