“Марш орлят перемиських і львівських” – спроба грати на польсько-українських протиріччях

А знаєте, що сильно помінялося на сепарських ресурсах протягом останього тижня?

Ні, там так само розповідають що в Україні викидають з квартир за несплату комуналки, що втрати ЗСУ за тиждень – пара тисяч і не менше, що у нас люди від голоду мруть, що Супрун українців на органи продає і таке інше.

Але одне змінилося сильно.

Це – новини штибу “поляки гноблять українців”.

“Поляки спалили український прапор”. “Поляки побили українців”. “Поляки вивішують надверях таблички “Українцям вхід заборонений””. “Польська поліція оштрафувала українців за тризуб на машні”…

Навіщо вони все це друкують? Ну по-перше, аби потішитися самим регочучи над нами, мовляв “що синку, допомогли тобі твої ляхи?” По-друге, бо точно знають – українці їх читають. І запам’ятовують.

Це – спроба грати на польсько-українських протиріччях, сформованих з одного боку полонофобською пропагандою Росії на сході України, і власним непростим досвідом співіснування з поляками – на заході України.


Ладно, якби лише сепари те друкували – я стрічкою новин прогулявся і побачив масу полонофобських коментів від осіб з давньою трольською репутацією та таких у яких на авках Брітні Спірс та Кріс Норман. “Поважають тих хто дає здачі!” “Відбити пшекам гонор!” “Ляхів – на вила!”.

Мета цього всього? Та така сама, як у мовосрачу. Мета мовосрачу – аби я (україномовний) та мій другий номер (україномовний) спільно вчепилися в горлянку нашому командирові (російськомовному), замість спільно відбивати атаки moskalів. Аби порушити в країні існуючий статус-кво, штовхнути російськомовних патріотів України на затвердження своїх мових прав законом – і цим роздмухати приспаний нині західно-україський сепаратизм. І – прощавай Україна.

Те саме тут. Мета полонофобської хвилі – здійняти хвилю насилля проти громадян Польщі на вулицях українських міст – викликати реакцію шовіністичних кіл у Польщі, зробити аби ті кола роздмухати суспільство і спільно натиснули на уряд – і помахай Україна ручкою своєму найвірнішому союзникові.

Бути радикалом – це дуже просто. Вимагай більше – і ти герой (до пори до часу). Складно – зберігати наявний статус-кво, підтримуючи низку болючих, але вистражданих взаємних компромісів. Складно жити з усвідомленням, так, мовляв, так – важко, але поруш один компроміс – обвалиться все.

Але подивіться на таких “радикалів” у побуті – саме вони мають за плечима низку розлучень і ремствують на те що “всі мужики – дебіли”/”всі баби – курви” без будь яких перспектив збудувати таки своє сімейне щастя.

Подивіться на таких “радикалів” у бізнесі – саме вони стають вічними невдачниками, бо нездатні налагодити стосунки з партнерами.

Мерседес, айфон, фейсбук та технологія сланцевого газу донесені до нас НЕ радикалами – вони донесені тими, хто уміє створювати і підтримувати взаємовигідний статус-кво.

Гадаєте на рівні держави якось інакше? Вся світова історія категорично це заперечує. Стосунки між людьми будуються на взаємних компромісах, а безболісні зміни робляться довго і тихою сапою. На радикалізмі будуються лише чвари, конфлікти, війни і виробництво трупів, горя та злиднів.

Москва це гарно знає – тому й підштовхує до дій і наших, і їхніх радикалів, водночас – старанно даючи по руках радикалам власним.

На відміну від Москви, наші громадяни право вибору мають.

То як дбатимуть – так і матимуть.
Дмитро Вовнянко





Top